Так історично склалося, що пострадянщина зробила з Нового Року головне зимове свято замість Різдва. Боротися з цим можна по-різному (хоча за максималізмом ми часто не помічаємо, що це свято в світі святкують теж, хоч і з меншим розмахом). Але мене особисто з року в рік вкурвлює те, що прикмета “як новий рік зустрінеш, так його і проведеш” дійсно працює (навіть не питайте мене, як я зустрів 2022 рік, будь ласка). З цієї точки зору нехтувати майже містичним моментом переходу з року в рік не треба, а як дійсно святкувати це свято, можуть підказати фільми. Адже вдумайтесь: переважна більшість кінострічок, які ми сприймаємо як “новорічні”, насправді саме різдвяні.

Тому я вирішив зробити підбірку суто новорічних фільмів. Одразу заспокою: радянських фільмів тут не буде. Будуть набагато кращі. Будь-який з них — це гарна опція, щоби провести в останню путь цей осточортілий усім рік і зустріти новий.

Одразу слід сказати, що я намагався більш-менш чесно підібрати фільми, для яких Новий Рік — це дійсно важлива складова сюжету. Бо, в принципі, це свято можна побачити в “Залізній Людині 3” (Iron Man Part Three) або ж “Форесті Гампі” (Forrest Gump). Це теж гарні фільми, але для умовно новорічного настрою вони навряд чи доречні.

Візник (Körkarlen)

Програмна класика німого кіно від програмного шведського режисера Віктора Шестрема. Якщо ви хочете побачити, як зароджувався горор, то вам сюди, бо цей фільм досі може налякати. Щоправда, не ефектами (які тут усе одно дуже гарні як для 1921 року), а натяком на те, що справжнім жахом для майже будь-якої людини є безпорадність у власному житті.

Окремий плюс: переважна більшість фільмів 1920-х рр. є суспільним надбанням, тому ніщо і ніхто не заважає вам подивитись німий шедевр, на яке орєнтувалося без перебільшення усе шведське кіно, десь на YouTube.

Золота лихоманка (The Gold Rush)

Від одного класика німого кіно до іншого, якого без перебільшення знає весь світ. Навіть якщо ви ніколи не бачили кіно Чарлі Чапліна, ви знаєте, хто це. Виправити те, що ви не бачили жодного його фільму краще буде якраз на відносно пізніх зразках Чапліна, повністю сформованого як режисера.

“Золота лихоманка” — це з одного боку ще той Чаплін, який смішив мільйони, а з іншого — вже той Чаплін, який вразив їх несподіваним трагізмом. Історія “маленької людини” у подіях, які сформували США як “країну великих можливостей” (зафільмовна тоді, коли ще були живі люди, які на власні очі бачили той самий “Дикий Захід”) своїм засніженим трагізмом з легкістю сягає “Мерзенної вісімки” (The Hateful Eight; наш огляд) Квентіна Тарантіно на значно скромніших бюджеті й методах.

Повторне виконання (Repeat Performance)

Класичний нуар (який я пояснював у огляді на “Алею жаху”) відносно рідко мав кросовери з фантастичними жанрами. Втім, коли це відбувалося, стрічки виходили дійсно цікаві й непересічні. У випадку цього фільму 1947 року героїня робить на Новий Рік головну помилку свого життя, а потім має змогу все виправити, тому що знову наступає той самий рік. Чи вдасться їй? Чи є сенс кидати виклик долі?

Я не буду спойлерити цю стрічку, вона дійсно достатньо гарна, щоби подивитись її принаймні один раз. Бажано під Новий Рік, коли є відчуття, ніби цілий рік пройшов, а віз залишився на тому ж самому місці.

Квартира (The Apartment)

Один із фільмів, які є неперевершеною класикою для американців і генератором позіхів для практично всіх інших. Втім, тут є чому повчитися, якщо ви самі знімаєте кіно, чи хочете знати, як воно працює. Недарма навіть трейлер цього фільму подає його як такий собі рецепт гарного фільму.

А що потрібно для гарного фільму? Хороша історія, хороші актори та хороший режисер. Все з цього тут є, але на відміну від інших хітів Біллі Вайлдера, в цьому конкретному випадку формула спрацювала, здається, лише для США.

Одинадцять друзів Оушена (Ocean’s Eleven)

Ні, не ті. Оригінальні “Одинадцять друзів” були випущені ще в 1960 році. Джорджа Клуні тоді ще не існувало, але в головній ролі був не менш талановитий Френк Сінатра.

Втім, ремейк часто вважають кращим за оригінал. Може, час перевірити чому?..

З Новим Роком (La bonne année)

“А є щось дійсно приємне, але бажано не солодкаве?” — спитаєте ви, і я відповім вам цією опцією. Фільм живого класика французького кіно Клода Лелуша має в собі якусь магічну силу — знятий у майже імпровізованій манері, він, тим не менш, жодним кадром не зраджує тій самій міфічній вишканості, яку ми звикли очікувати від французького кінематографу. Він якраз у потрібній мірі сумний, веселий і захопливий, щоб залишити приємний гіркуватий післясмак на весь рік.

Якщо вам мало, американці зробили дійсно гарний ремейк (Happy New Year). Чи не єдиний, хто міг би тягатися з Ліно Вентурою у ролі сумного благородного злодія — це “лейтенант Коломбо” Пітер Фальк. До того ж, режисер оригіналу Клод Лелуш свого роду схвалив американський переспів свого фільму, з’явившись у ролі обкраденого пасажира потягу. Втім, є і зворотня вірогідність — ви могли бачити саме ремейк з Фальком. І тут вже без різниці, вразив він вас чи ні — оригіналу все одно буде чим здивувати. Стенлі Кубрик, одним з улюблених фільмів якого бувсаме “З Новим Роком”, фігні не порадить.

Сяйво (The Shining)

А от і сам Стенлі Кубрик. Один із найбільш “зимових” фільмів жахів багато чому завдячує саме тому, що Кубрик завжди тримав руку на пульсі тогочасного кінематографу й намагався якумога частіше орієнтуватись на значно молодших за нього режисерів. У цьому конкретному випадку Кубрик зібрав всю знімальну групу перед стартом виробництва і, сказавши “Ось як ми зніматимемо горор”, показав їм “Голову-гумку” (Eraserhead) Девіда Лінча.

В обох випадках фільми водночас лякають і заворожують бозна-чим. Важко списати той гіпнотичний ефект, який “Сяйво” має на глядачів, лише на гарне першоджерело Стівена Кінґа. По-перше, тому що Кубрик хоча формально й користувався назвами та мотивами літературних творів, ніколи їх безпосередньо  не екранізовував. По-друге, тому що це чи не єдина адаптація Кінґа, якою маестро жахів відверто невдоволений. Не тому що фільм поганий, а тому що сенс кардинально відрізняється від роману. Чим? А не скажу. Доведеться читати й дивитись.

Врешті-решт, чом би не згадати одну з кращих ролей Джо Таркела, якого ми втратили у 2022 році?.. Всі ми наприкінці цього року трохи Ллойд. Або трохи Джек. Тут уже кому скільки нервів вистачило.

Потяг жаху (Terror Train)

Хто сказав, що фільми жахів не можуть виглядати дійсно святково? “Потяг жаху”, дебютний фільм майбутнього режисера фільмів про Джеймса Бонда й касових бойовиків Роджера Спотісвуда, — це майже новорічний “вогник”. Усім весело, всі п’яні, Девід Копперфільд (так, той самий) намагається всіх розважати, але є одне “але” — хтось на цій вечірці вже ситий по горло такими святами і готує з присутніх холодець. Будь ласка, не наливайте цьому пану більше. Або пані?..

Якщо всім новорічним телешоу, що ви їх дивилися в своєму житті, на вашу думку, бракувало жахливих смертей всіляких причетних гумористів, то цей фільм для вас. До всього, він просто гарно знятий. Ще непоганий слешер не був би непоганим слешером, якщо б у нього не було б як мінімум одного сиквелу або ремейку. Новий “Потяг жахів” вийшов цьогоріч, проте мало кого зацікавив.

Кривавий Новий Рік (Bloody New Year)

Під такою назвою більша частина людей розраховувала побачити черговий новорічний слешер на кшталт вищезгаданого “Потягу жахів” чи “Новорічного зла” (New Year’s Evil; який я не згадував, бо там усе зовсім погано). Натомість цей фільм має чим здивувати навіть підготовлених кіноманів і має значно більше спільного з “Повторним виконанням”, ніж з іншими новорічними жахами в цьому списку.

Якщо ви вже дивилися більшу частину фантасмагорій про подорожі в часі чи ігри з ними, ви майже гарантовно пропустили цей фільм. Але це точно один із тих випадків, де сама стрічка є значно кращою, ніж її назва. І трейлер. І репутація. Коротше, це непоганий фільм, який маскується під поганий. Таке буває.

Коли Гаррі зустрів Саллі (When Harry Met Sally)

Від жахів до романтичної комедії, та ще й номінованої на “Оскар” за найкращий сценарій. Фільм Роба Райнера тим цінніший, що очевидно розбирається у взаєминах вже досить дорослих людей. Для тих, кому давно за 30, це істотний плюс.

Тих, кому за 30 стало недавно, це радше тривожить, але шо поробиш. Життя бентежне.

Дік Трейсі (Dick Tracy)

“Святий” був не останнім супергероєм 30-х рр. у цьому списку. Для Америки 1930-х Дік Трейсі важив приблизно стільки ж, скільки для нас Бетмен зараз, тож уже через рік після тріумфального повернення на великі екрани Людини-Кажана, мав його й детектив з дивною звичкою одягатись в усе жовте. Неповторний Воррен Бітті не лише зіграв цього красеня, а й усівся в режисерське крісло, що спонукало багатьох відомих акторів підмазатись хоча б на епізодичні ролі…

…у більшості з яких їх не впізнати, тому що фільм досконально передає абсолютно гротескний світ оригінальних коміксів. Додайте до цього музику Денні Ельфмана і матимете фільм, приречений на успіх. Власне, з цим фільмом так і сталося. Він зібрав гарну касу та сім (!) номінацій на “Оскар”, але за першу половину 1990-х вийшло стільки гарних фільмів, що історія за коміксами 1930-х, кульмінація якої відбувається на Новий Рік, поступово з’їхала в розряд культового кіно для поціновувачів. Серед них, втім, немало режисерів. Неодноразово вже було підмічено, що фільм “Мисливці на гангстерів” (Gangster Squad) 2013 року за режисурою Рубена Фляйшера підозріло схожий на “Діка Трейсі”.

Несплячі в Сієтлі (Sleepless in Seattle)

Цей фільм вже майже 30 років не можуть поділити прихильники Різдва, Нового Року та Дня Святого Валентина. А чи треба?.. Ще одна гарна романтична комедія з відомими акторами, яка чудово підходить для маленького свята.

Наступник Гадсакера (The Hudsucker Proxy)

Іноді забуті шедеври зустрічаються у режисерів, які, здавалося б, вже до дір розписані та досліджені. Саме так вийшло з одним з найбільш цікавих та стилізованих фільмів у фільмографії славнозвісних братів Коенів, до якого ще плідно доклався Сем Реймі, який тут як співавтор сценарію, так і режисер другої групи.

Одна з ймовірних причин, чому “Наступник” не “вистрілив” може бути у році виходу цього фільму. 1994 рік був настільки плідним на шедеври, що далеко не у всіх цей фільм опиниться у списку кращих за цй конкретний рік. А все одно ж гарний, зараза.

Чотири кімнати (Four Rooms)

Мало яке покоління настільки ж чхати хотіло на необхідність працювати як Покоління Ікс, при цьому не лише працюючи за двох, а й оспівуючи це у творах мистецтва. Не дивно, що в фільмографії двох програмних для цього дестятиліття дебютантів є геніальний твір на тему того, наскільки може остохрінити працювати в принципі, а на Новий Рік і поготів.

“Чотири кімнати” — гарнюща антологія в жанрі чорної комедії, де градус абсурду з кожним сегментом підвищується так, що від двох останніх новел у виконанні Родріґеса й Тарантіно сміятись є вірогідність вже майже безперервно. Додайте до цього одну з кращих ролей Тіма Рота, загалом зірковий ансамбль (не вказаних у титрах Брюса Вілліса й Сальму Гаєк можна не помітити) та блискавичну музику гурту Combustible Edison (ви гарантовано чули її, навіть якщо не бачили фільм) і матимете, можливо, один із найкращих фільмів у цьому списку. Що, між іншим, окреме досягнення.

Поки ти спав (While You Were Sleeping)

Ще одна новорічна фантасмагорія 1995 року, в якій майстер цієї справи режисер Джон Тертлтауб робить із тривіального непорозуміння практично ідеальну, але трохи некомфортну романтичну комедію.

Доктор Хто (Doctor Who)

В серіалі, який із перевами, але іде з 1962 року, багацько різдвяних спецвипусків. Утім, новорічних не так вже й багато, а історій, де Новий Рік дійсно займає велике місце, ще менше. Тим цінніше стає перше намагання перезапустити “Доктора”, яке умовно провалилося у 1996 році: шалений успіх у Великій Британії не вразив американських продюсерів.

Однак Восьмий Доктор у виконанні Пола МакҐанна — це одне з найкращих переосмислень образу, якому на той час вже було більше 30 років. Те, що попри одну істотну появу, доктор МакҐанна є беззаперечним каноном для будь-якого шоуранера й прихильника “Доктора Хто” (а зовсім нещодавно його камео зустріли оваціями у спецвипуску до 100-ліття BBC)  вже натякає, що тут є на що подивитись.

А ще єдина повна поява Восьмого Доктора — цілком собі новорічний фільм, дія якого відбувається у (на той час майбутньому) грудні 1999 року. Хоч показали його вперше і в травні.

200 сигарет (200 Cigarettes)

Хоч це і не антологія, “200 сигарет” є ще більш сегментованим нарисом, ніж “Чотири кімнати”, адже замість головного героя тут — суто новорічна суміш фрустрації, ейфорії й новорічної пиятики з повною невпевненістю що робити з цим життям.

Акторський ансамбль у фільмі майже такий же колоритний, як і в “Чотирьох кімнатах” і якщо не знати заздалегідь, хто там знімався, дивитися буде навіть цікавіше. А можна якраз акторським складом себе й заохотити до перегляду. Трейлер у поміч.

Післямова

В принципі, можна було б згадати трохи більше стрічок, на кшталт антології “Переддень Нового Року” (New Year’s Eve), в якій аж так багато знаменитостей, що їх міняли місцями і це ніяк не вплинуло на сюжет, чи цікаву драму “Станція Фрутвейл” 2013 року. Втім, на меті цього списку не стояло перелічити всі фільми, дія яких відбувається на Новий Рік. В ідеалі, якщо під статтею буде купа коментарів на кшталт “як ви примудрились забути “Щоденник Бріджит Джонс”?”, я вважатиму що цей матеріал виконав свою основну ціль — дати читачеві поштовх до власного перосмислення святкових традицій та ролі новорічного свята у його житті.

Окрема проблема цього списку — відсутність в ньому українського кіно. І це насправді не проблема, а вже ознака того, що є багато опцій. Переважна більшість цікавих і самобутніх (зокрема, без радянських нашарувань) новорічних стрічок почала з’являтись у нашому кіно відносно недавно. От, скажімо, фільм “Все буде ОК” я ще просто не встиг подивитись, тож і думки про нього не маю. А ви?..